Помер Девід Лінч
16 січня 2025 року не доживши три дні до свого 79-річчя помер Девід Лінч. Здоров’я легендарного кінорежисера сильно погіршилось у 2024 році через емфізему легень, спричинену курінням. Вочевидь остаточно підкосили Лінча ті самі катастрофічні лісові пожежі в Лос-Анджелесі, які почалися 7 січня 2025 року: асистентка режисера Сабріна Сазерленд повідомляла у своєму закритому Instagram, що режисер евакуювався у безпечне місце, однак емфізема сильно вплинула на втомлюваність генія: без додаткового кисню він не міг навіть пересуватись кімнатою.
Про смерть Лінча одночасно повідомила його сім’я на офіційних сторінках у соумережах та Сазерленд на тій же сторінці у Instagram.
Про біографію, доробок і здобутки Лінча можна писати безкінечено. 10 повнометражних фільмів (кожен з яких був подією), неймовірна кількість короткометрівок (включно з рекламою та кліпами), 3 телесеріали включно з легендарним “Твін Піксом” (наш огляд), 5 веб-серіалів (спочатку на офіційному сайті, а через багато років на YouTube), 9 книжок (плюс дві аудіокниги), 13 музичних альбомів (3 студійних, 4 спільних, 6 саундтреків)… Акторські роботи… Чи не єдине, чим Лінч не займався це відеоігри, проте він на них кричущим чином вплинув. Сказати скількох ігор ми б не мали без одного тільки “Твін Піксу” дуже важко. Достатньо двох назв: Silent Hill і Alan Wake.
До всього цього численна кількість персональних виставок і картин у якості художника, меблі, а також… рівно один комікс. Зате який! Мінімалістичний газетний стріп “Найзліша собака на світі” (The Angriest Dog in the World) був задуманий Лінчем задовго до повнометражного дебюту в кіно, у 1973 році. Однак надрукований в газетах вперше був лише 10 років потому. Це не завадило йому протриматись ще 9 років щоденного виходу у кількох місцевих газетах. Повної колекції цих замальовок не існує (можливо, що істотна їх частина взагалі втрачена), однак головний сенс коміксу зберігся точно: хоч три кадри переважно повторювалися і змінювався лише діалог хазяїв собаки, поступово стало очевидно, що злюща собака насправді… Тікає. Тікає від смерті як від частини життя і від неминучого циклу. У тому числі від неминучої смерті самого коміксу.
Девід Лінч займався трансцендентальною медитацією і саме це захоплення привело його в Україну. У нас режисер бував двічі: у 2009 році, а потім — в листопаді 2017 року, однак його громадська організація David Lynch Foundation займалася питаннями психологічної реабілітації ветеранів російсько-української війни з ПТСР ще з 2015 року.
Україною Лінч захоплювався і цікавився завжди і хотів колись побувати тут ще. Повнометражний режисерський дебют генія, “Голова-гумка” (Eraserhead) 1977 року, був частково натхненний у тому числі твором українського письменника Миколи Гоголя “Ніс“.
Багато хто цитує зараз більш пізні, більш оптимістичні твори Лінча, однак мені згадався саме перший його фільм, описати який словами буде важко. Сам Лінч називав його своїм “найбільш духовним” (most spiritual) фільмом, однак висловлюватись на цю тему детальніше не хотів, як і поюснювати, що цей сонний параліч, зроблений за сім років важкої праці, боргів та злиднів взагалі означає.
Втім… Чи треба йому було щось пояснювати?..
Усе добре у Раю. Усе добре у Раю.
Ти маєш свої хороші штуки, а я — маю свою.
P.S. Ще я не не можу не докласти принаймні щось до цього некрологу щодо мого найулюбленішого фільму Девіда Лінча і одного з найулюбленіших фільмів взагалі, “Загублене шосе” (Lost Highway). Чому б і не звернення Лінча до глядачів нової реставрації фільму в Остіні, яке несподівано обривається коли режисер “хоче співати” для глядачів.
В чомусь — метафора всього його прекрасного життя.
